Cело Куцеволівка
Інші назви села Куцеволівка: урочище Троїцьке, займище, хутір, слобода Тройницька, Воронівка, Куцеволівка.
Село Куцеволівка розташоване на правому березі
Дніпродзержинського водосховища, на пн.. – сх.. Кіровоградської області
(село є крайньою точкою даної області) на річці Дніпро і межує з
Полтавською та Дніпропетровською областями. Виходить у межі
Дніпровського схилу Українського кристалічного масиву при переході його в
пд.. – зх.. крило Дніпровсько – Донецької западини. До обласного центру
170 км, до районного центру 40 км. До найближчої залізничної станції 35
км, яка знаходиться в Крюковському районі міста Кременчук. Площа
населеного пункту 636 км ².
Населення села Куцеволівка станом на 2015 рік становить 1563 чоловік. На території населеного пункту в основному проживають за національністю українці. В довідковій книзі «Екатеринославская Епархія за 1913 годъ» пишеться що: «… З 1670 року в спокійний час, щорічно, ранньою весною люди малоросійської нації з-під Кременчука, Кобеляк, Колеберди з сімейством і господарством своїм приїжджали на урочище Троїцьке і користувалися всіма природними багатствами. Займалися тваринництвом, землеробством та промислами. Багато з тимчасових поселенців, особливо, сім’ї запорізького товариства залишалися часто на зиму. Близько 1740 року урочище Троїцьке, хутір Тройницький вже відомий , як поселення запорозьких козаків а також челяді та наймитів…» В цій довідковій книзі описується, що: «… Слобода Воронівка (Куцеволівка) багатолюдна і промислова з населенням заможним при «одноштатномъ» церковному приході Верходніпровського повіту в первому благочинному окрузі». Згадується також, що цей населений пункт у старіших документах називається по різному: «урочищем Троїцьким, займищем, хутором, слободою Тройницьким, Воронівкою, Куцеволівкою».
В «Опис землеволодінь за копіями купчих та інших актів задніпровських сотень Полтавського полку 1752 року» сучасна земля с. Куцеволівки передавалася в користування «значковому товаришу полку Полтавського Павлу Тройницькому» за підписом обозного полку Полтавського Лаврентія Микитова.
В описі карти Задніпровських місць Данила де Баскета 1745 року читаємо: «… На правому березі Дніпра між Омельниками Келебердянським і Переволочанським село Порохнявці, дві безіменні (Тройницька і Буянська), кріпость і слобода Мишурин Ріг». В справах архіву Київської метрополії 1754 р. (ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1020;1024) про відкриття церков і призначення священників згадується: «… а також колишніх задніпровських сіл Полтавського полку, які не увійшли до складу Нової Сербії (Мишурин Ріг, Кам’янка, Калужине, Буянське, … та новозаселена слобода біля хутора Тройницького)».
Згадується хутір Тройницький і в донесенні 1748 року поруччика Івана Котляревського в Комісію економії описних маєтностей щодо з’ясування правомірності землеволодінь Тройницького в Буянському урочищі. В роботі Катеринославського архієпископа Гавриїла (Розанова) маємо наступні відомості 1756 р. про склад слобід фортеці Святої Єлизавети «… сл. Буянська, сл.. Вороновка у бывшего хутора Тройницкого…» А. Скальський в своїй праці «Хронологическое обозрение истории Новороссийского края» 1836 року перелічує поселення Слобідського козачого полку (26 слобід), серед яких називає «… Вороново или хутор Тройницький…».Також згадує вже слободу Тройницьку яка разом з слободою Дереївкою складали 11 роту Пандурського полку.
В книзі «Вільні матроси сіл Дереївки і Куцеволівки» описується що, на планшетах межового плану в 1841 році відмічено с. Дереївка і с. Куцеволівка, які перебували у складі Мишуринрозької каземної волості Верходніпровського повіту Катеринославської губернії. Йоган – Антон Гільденштедт (1749 – 1781 рр.) доктор медицини, вчений природознавець на службі у Петербурзькій Академії наук, як керівник наукової експедиції у 1768 – 1774 рр., здійснив подорож по Україні. В своєму щоденнику під час подорожі в 1774 році по Єлизаветградській провінції писав: «… Я здійснив коротку мандрівку так званим «долішнім шляхом» повз Трійцю до Плехтіївки (гусарська рота). Звідти бродом через р. Омельник, що на той час майже зовсім висох, до пікінерських рот (Єлизаветградського пікінерського полку) Дереївки та Куцеволівки, які майже стикаються й тягнуться вшир на кілька верст. Ці роти розташовані у низині біля джерел та криниць на певній віддалі від Дніпра. Потім проминув місце, де раніше була слобода Буянська, мешканці якої перейшли до Куцеволівки, й нарешті дістався до Мишуриного Рогу…»
В військово-топографо-статистичному опису Катеринославської губернії у ХVІІІ ст.. згадується теж с. Куцеволівка. «… От с. Калужина до с. Куцеволовка 19 верст. Место розположения пространства сего возвышенное, перерезано несколькими отлогими лощинами… От села ж Плахтиевки дорога ровная и в 6 верстах уходит в Херсонскую губернию которая прилегает до г. Кременчуга отстоящего от с. Куцеволовки в 33 верствах. Дорога сия для прохода войск во всякое время года удобна…. От с. Мишурин Рог до с. Куцеволовка 19 верст , до границы же губернии 37 верст по большой почтовой дороге, что из г. Екатеринослава до г. Кременчуг».
Дані енциклопедії Брокгауза Ф.А. і Єфрона І.А. «Куцеволовка (Вороновка) – с., Верхнеднепровского у., Екатеринославской губ., при р. Днепре. Дворов 461, жит. 3690. Школа. Лавки. Торговое селение».
Окремо згадується в довідковій книзі «Екатеринославская Епархія
за 1913 годъ» що з Килибирди була перенесена і розміщена на території
населеного пункту 1756 році та освячена Свято-Миколаївська церква.
Д.І. Яворницький наводить опис Свято-Миколаївської церкви, перебудованої 1787 р. в с. Куцеволівка: «Схожа на хату з піднятим верхом та банькою, поставленою просто на дах». У «Звіті» Яворницький особливо відзначав ікони Куцеволівської церкви ІІ половини ХVІІІ ст.. На даний час три ікони перебувають у постійній виставці Дніпропетровського художнього музею. 1900 році С. І. Васильківський ,перебуваючи в с.Куцеволівка,написав картину про стару козацьку Свято-Миколаївську церкву. На даний час картина перебуває в Харківському художньому музеї.
В книзі «Исторический обзоръ православной христіанской церкви въ предълахъ нынъшней Екатеренославской епархіи до времени фармального открытія ея» знаходимо відомості про будівництво 1881 року нової Свято-Миколаївської церкви та інформацію про те що, кількість прихожан було 2520 чоловіків, 2556 жінок. На території було три школи:
- церковно приходська;
- 2-ох класна;
- земська.
До 1924 року с. Куцеволівка була Верходніпровського повіту, а 1924 р. – Олександрійського. З осені 1928 р. була районним центром до весни 1930 року. У 1929 – 1930 роках було організовано 8 ТСОЗів, а саме: «Біднецька праця», «Перемого», «Космос», «Промінь», «імені К. Ворошилова», «П’ятирічка», «Перше травня», «Нове життя». Через 2 роки було утворено три колгоспних господарства з 8, а саме: «Комунар», 17 з’їзду ВКП (б), 16-річчя Жовтня.
В 20-х роках був учителем в школі , організатором комсомольської організації Білодід І.К. , який потім стане Міністром освіти УРСР.
Інші назви села Куцеволівка: урочище Троїцьке, займище, хутір, слобода Тройницька, Воронівка, Куцеволівка.
Населення села Куцеволівка станом на 2015 рік становить 1563 чоловік. На території населеного пункту в основному проживають за національністю українці. В довідковій книзі «Екатеринославская Епархія за 1913 годъ» пишеться що: «… З 1670 року в спокійний час, щорічно, ранньою весною люди малоросійської нації з-під Кременчука, Кобеляк, Колеберди з сімейством і господарством своїм приїжджали на урочище Троїцьке і користувалися всіма природними багатствами. Займалися тваринництвом, землеробством та промислами. Багато з тимчасових поселенців, особливо, сім’ї запорізького товариства залишалися часто на зиму. Близько 1740 року урочище Троїцьке, хутір Тройницький вже відомий , як поселення запорозьких козаків а також челяді та наймитів…» В цій довідковій книзі описується, що: «… Слобода Воронівка (Куцеволівка) багатолюдна і промислова з населенням заможним при «одноштатномъ» церковному приході Верходніпровського повіту в первому благочинному окрузі». Згадується також, що цей населений пункт у старіших документах називається по різному: «урочищем Троїцьким, займищем, хутором, слободою Тройницьким, Воронівкою, Куцеволівкою».
В «Опис землеволодінь за копіями купчих та інших актів задніпровських сотень Полтавського полку 1752 року» сучасна земля с. Куцеволівки передавалася в користування «значковому товаришу полку Полтавського Павлу Тройницькому» за підписом обозного полку Полтавського Лаврентія Микитова.
В описі карти Задніпровських місць Данила де Баскета 1745 року читаємо: «… На правому березі Дніпра між Омельниками Келебердянським і Переволочанським село Порохнявці, дві безіменні (Тройницька і Буянська), кріпость і слобода Мишурин Ріг». В справах архіву Київської метрополії 1754 р. (ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1020;1024) про відкриття церков і призначення священників згадується: «… а також колишніх задніпровських сіл Полтавського полку, які не увійшли до складу Нової Сербії (Мишурин Ріг, Кам’янка, Калужине, Буянське, … та новозаселена слобода біля хутора Тройницького)».
Згадується хутір Тройницький і в донесенні 1748 року поруччика Івана Котляревського в Комісію економії описних маєтностей щодо з’ясування правомірності землеволодінь Тройницького в Буянському урочищі. В роботі Катеринославського архієпископа Гавриїла (Розанова) маємо наступні відомості 1756 р. про склад слобід фортеці Святої Єлизавети «… сл. Буянська, сл.. Вороновка у бывшего хутора Тройницкого…» А. Скальський в своїй праці «Хронологическое обозрение истории Новороссийского края» 1836 року перелічує поселення Слобідського козачого полку (26 слобід), серед яких називає «… Вороново или хутор Тройницький…».Також згадує вже слободу Тройницьку яка разом з слободою Дереївкою складали 11 роту Пандурського полку.
В книзі «Вільні матроси сіл Дереївки і Куцеволівки» описується що, на планшетах межового плану в 1841 році відмічено с. Дереївка і с. Куцеволівка, які перебували у складі Мишуринрозької каземної волості Верходніпровського повіту Катеринославської губернії. Йоган – Антон Гільденштедт (1749 – 1781 рр.) доктор медицини, вчений природознавець на службі у Петербурзькій Академії наук, як керівник наукової експедиції у 1768 – 1774 рр., здійснив подорож по Україні. В своєму щоденнику під час подорожі в 1774 році по Єлизаветградській провінції писав: «… Я здійснив коротку мандрівку так званим «долішнім шляхом» повз Трійцю до Плехтіївки (гусарська рота). Звідти бродом через р. Омельник, що на той час майже зовсім висох, до пікінерських рот (Єлизаветградського пікінерського полку) Дереївки та Куцеволівки, які майже стикаються й тягнуться вшир на кілька верст. Ці роти розташовані у низині біля джерел та криниць на певній віддалі від Дніпра. Потім проминув місце, де раніше була слобода Буянська, мешканці якої перейшли до Куцеволівки, й нарешті дістався до Мишуриного Рогу…»
В військово-топографо-статистичному опису Катеринославської губернії у ХVІІІ ст.. згадується теж с. Куцеволівка. «… От с. Калужина до с. Куцеволовка 19 верст. Место розположения пространства сего возвышенное, перерезано несколькими отлогими лощинами… От села ж Плахтиевки дорога ровная и в 6 верстах уходит в Херсонскую губернию которая прилегает до г. Кременчуга отстоящего от с. Куцеволовки в 33 верствах. Дорога сия для прохода войск во всякое время года удобна…. От с. Мишурин Рог до с. Куцеволовка 19 верст , до границы же губернии 37 верст по большой почтовой дороге, что из г. Екатеринослава до г. Кременчуг».
Дані енциклопедії Брокгауза Ф.А. і Єфрона І.А. «Куцеволовка (Вороновка) – с., Верхнеднепровского у., Екатеринославской губ., при р. Днепре. Дворов 461, жит. 3690. Школа. Лавки. Торговое селение».
Окремо згадується в довідковій книзі «Екатеринославская Епархія
за 1913 годъ» що з Килибирди була перенесена і розміщена на території
населеного пункту 1756 році та освячена Свято-Миколаївська церква.
Д.І. Яворницький наводить опис Свято-Миколаївської церкви, перебудованої 1787 р. в с. Куцеволівка: «Схожа на хату з піднятим верхом та банькою, поставленою просто на дах». У «Звіті» Яворницький особливо відзначав ікони Куцеволівської церкви ІІ половини ХVІІІ ст.. На даний час три ікони перебувають у постійній виставці Дніпропетровського художнього музею. 1900 році С. І. Васильківський ,перебуваючи в с.Куцеволівка,написав картину про стару козацьку Свято-Миколаївську церкву. На даний час картина перебуває в Харківському художньому музеї.
В книзі «Исторический обзоръ православной христіанской церкви въ предълахъ нынъшней Екатеренославской епархіи до времени фармального открытія ея» знаходимо відомості про будівництво 1881 року нової Свято-Миколаївської церкви та інформацію про те що, кількість прихожан було 2520 чоловіків, 2556 жінок. На території було три школи:
- церковно приходська;
- 2-ох класна;
- земська.
До 1924 року с. Куцеволівка була Верходніпровського повіту, а 1924 р. – Олександрійського. З осені 1928 р. була районним центром до весни 1930 року. У 1929 – 1930 роках було організовано 8 ТСОЗів, а саме: «Біднецька праця», «Перемого», «Космос», «Промінь», «імені К. Ворошилова», «П’ятирічка», «Перше травня», «Нове життя». Через 2 роки було утворено три колгоспних господарства з 8, а саме: «Комунар», 17 з’їзду ВКП (б), 16-річчя Жовтня.
В 20-х роках був учителем в школі , організатором комсомольської організації Білодід І.К. , який потім стане Міністром освіти УРСР.
Дуже цікава історична інформація. Може хтось підкаже, в яких документах (можливо церковних) знайти інформацію прогенеалогію кількох прізвищ. Люди з цими прізвищами жили в селах Куцеволівка і Дереївка в 19-му і 20-му століттях.
ВідповістиВидалити